Інна Петрова
Редактор Зірки Сьогодні 
У новому фільмі Олег Маслюк грає одну з головних ролей – сільського поліцейського Богдана, який разом із напарником Максом (Євген Янович) кидає виклик бурштиновій мафії.
Яким Олег був у шкільні роки, що йому найбільше запам'яталося і які курйози траплялися – про це все актор розповів в інтерв'ю. А ще показав свої юнацькі фото.
Олег, розкажи про свої шкільні роки. Якими були вони і яким був ти?
Я був людиною, яка йшла на медаль. Якось так. Це було не зовсім моє рішення, але в мене так виходило по оцінках, що треба, аби я був медалістом. Тому в старших класах доводилось трішки вчитися, не без цього.
Школа в мене асоціюється з якимись прикольними моментами. У мене навіть зараз друзі ще зі школи: ми досі зустрічаємося, ходимо один до одного на дні народження. От у одного з однокласників нещодавно весілля було. Тому якось із теплом, вдячністю і приємними емоціями згадую школу.
Яким я був? Такий ніби ботанчик, але ні. А ніби й не дебошир. Спокійний хлопчина, ходив собі з портфелем і підручниками. Інколи могли трішки побігати, подуркувати, але так, щоб прямо викликали батьків у школу, такого не було.
Дружний був із однокласниками?
Судячи з попередньої відповіді, так. Знаєте, в нас у класі якраз моя компашка, з якою я й досі дружу, була своєрідним ядром. Ми й підтримували всі ці дружні зв’язки в колективі. І він у нас був досить злагодженим.
Єдине що, звісно, після дев’ятого року навчання багато хто почав переходити в ліцеї або в вищі професійні училища. Тому тут відбулася втрата багатьох контактів. А так, майже з усіма, хто дійшов до одинадцятого класу, ми навіть тепер можемо переписуватися і з багатьма зустрічаємось.
Чи брав ти участь у якихось олімпіадах?
Так, брав. Мене відправляли на всі, але толку з того було не так багато, як хотілося (усміхається – ред.). Із усього я, по-моєму, в класі восьмому чи дев’ятому взяв друге місце по Києву на олімпіаді з історії. І, здається, в десятому – виграв біологію, але це по району, тобто несуттєво.
Я пам’ятаю, на мене дуже великі ставки робила вчителька української мови. Особливо стосовно участі в конкурсі імені Петра Яцика. В наш час туди відправляли просто всіх, мені здавалося. І моя вчителька все казала: "Ну, коли ж ти Яцика вже візьмеш?". І я з такими надіями брав участь, але якось із Яциком не склалося.
Яким був твій улюблений предмет у школі?
Я, до речі, цікавився багатьма предметами. Але тут краще сказати, який я краще знав і тому він мені найбільше подобався. І розмірковуючи з такої позиції, це була історія. Хоча я навчався у фізматі, тобто вчив і багато математики. У нас був такий прямо специфічно-математичний нахил. Такі от у мене були історично-математичні байки, можна сказати (усміхається – ред.).
Але от якраз на історії мене ніколи не питали. Ти знаєш, готуєшся, сидиш із цією піднятою рукою – і марно. Я просто десь уже в випускних класах зрозумів, що це взагалі не метод заробляти оцінки. От захочуть – спитають, навіщо ото… Але один раз я таки "попав". Я щось не прочитав, і тут мене викликають. Думаю: "Де ж ви були два роки?". Я, значить, встаю і починаю вигадувати. Звісно, допомогли якісь там супутні знання, якось вирулив на десять (сміється – ред.).
А який предмет відверто не любив?
Мені дуже важко давалися іноземні мови. Особлива війна в мене була з німецькою. Але вона закінчилась у восьмому класі. І англійська якось так важкувато йшла, натужно. Я, коли відчуваю, що не в своїй тарілці, починаю нервувати і в мене не виходить. І от якраз із мовами іноземними було непросто. А з рештою предметів, в принципі, цілком нормально було.
Який твій найяскравіший спогад зі школи?
В мене їх чимало. Але якось особливо в пам’яті відклалися наші прикольні локаційні поїздки. Коли виїжджали не всім класом, а невеликою групою кудись на декілька днів. У нас був такий поїзд, на якому ми їхали, і прямо в ньому ж залишали речі. Виходили, гуляли, ночували десь, а потім поверталися наступного дня, а в поїзді це все на нас чекало. Було дуже комфортно, що нічого не треба забирати з собою. Це якісь такі приємні спогади. Тоді нові емоції дружби відкривалися, якось все по-іншому було. Звісно, коли вже вчишся у випускних класах, то можеш дозволяти собі трішки більше. Там було багато яскравих моментів, про які зараз незручно згадувати.
Поділися спогадом про найкурйознішу ситуацію, що траплялася за часів школи.
Одного разу в нас було якесь зимове свято. Мабуть, класі в дев’ятому. Я навчався в "Б" класі, а на паралелі було ще три класи – "А", "В" та "Г". Значить, під час якоїсь тисняви біля подарунків хтось когось штовхнув. І той, хто впав, виявився хлопчиною із "А" класу. Тут не зайвим буде згадати, що наш "Б" клас був ліцейним, і нас не дуже любили, вважали зазнайками. І зрештою, коаліція з трьох паралельних класів вирішила нас трішки віддухопелити. Не знаю, наскільки це курйозний випадок, але точно є що згадати. Ми всі поверталися додому по частинах. От така історія.
Оце так спогад! А уроки ти прогулював?
У нас колись була така замануха – двома першими уроками стояла Праця. Я якось технічно їх просипав, або приходив відразу на другий. Все одно на Праці в нас усі займались прибиранням території. Якось це не дуже мене приваблювало. А інші уроки – ні, не прогулював. Університет – трішки інша річ, а в школі якось ходив. Можливо, інколи вже й через силу, але ходив.
Що порадиш сучасним школярам?
Школярі, вам я раджу цінувати ті роки, в яких зараз живете. Тому що потім, коли будете йти в університет, ви будете казати, як було прикольно в школі. Коли влаштуєтесь на роботу, будете говорити, як було круто в універі. А тут уже все! Ви вже будете дорослими. Тому треба цінувати ці роки.
І скажу так: не можна "забивати" на школу в плані навчання, але треба зрозуміти, що оцінки, які вам ставлять, важливі доти, доки ви не вступите в університет, або не підете працювати. Оцінка – річ суб’єктивна, але треба здобувати багаж знань. Він вам у майбутньому обов’язково знадобиться. Принаймні, для того, щоб хоч якось випендрюватися перед друзями, або хоч перед кимось (сміється – ред.). І раджу кайфувати. Саме так, кайфуйте!
Ще новини на тему:
Тіш Сайрус та Біллі Рей
Джейсон Момоа та Ліза Боне
Надя Дорофєєва та Вова Дантес
Дар'я та Михайло Кацуріни
Дмитро Ступка та Поліна Логунова
Моргенштерн і Ділара
Роман Сасанчин та Іванна
Головні теми
"Я хочу, щоб вас теж прийшли рятувати, звільняти та "оперувати". Як ви за**али"